Борисфен
«Вальдорфська школа Борисфен»

Чи існують школи, які зміцнюють фізичне і душевне здоров'я дитини?

Словосполучення «здорова школа» звучить як оксиморон «сумна радість» чи «сухий дощ». Чи вона взагалі можлива – школа, яка не руйнує здоров'я дитини? Як навчання та виховання можуть зміцнювати здоров'я школяра – про це роповідає Наталія Шпілька, вальдорфський вчитель і одна з засновників «Вальдорфської школи Борисфен»
Що мусять змінити дорослі, аби навчання у школі додавало здоров'я дитині, а не відбирало його?
— Учителі зможуть працювати так, щоб діти залишались у школі здоровими, коли візьмуться до роботи… зі страхом. Страх вчителів і батьків, що «наші діти не вступлять», «будуть невдахами», «не встигнуть», «не вивчать», «не запам'ятають» і ще купа оцього «не», чого діти не зроблять, – цей страх сковує все здоров'я у процесі навчання.

Чим більше вчитель занурюється у природу людини, дитини та у вікові особливості, тим більше в нього є розуміння і прийняття того, що в кожного віку є свої першочергові завдання. Якщо ти їх виконуєш, то з'являються результати. Тобто є і процес, і результат. І ти бачиш, що це для дитини добре, що дитина розвивається і що прийде час всього: й інтелектуальних навантажень, і мисленнєвих, і чуттєвих, і вольових – все це гармонійно можна переплести і робити основні акценти в кожному віковому періоді. І зрештою коли дитина залишить школу, вона буде гармонійно розвиненою людиною у мисленні своєму, в почуттях, у волі. І це те, що в неї вже є і з чим вона може продовжувати працювати далі (тобто це не щось закінчене).
Інколи я дивлюся на освіту в Україні й думаю: міф про вальдорфську школу, згідно з яким вона нібито не дає результатів, нібито діти не вступають потім нікуди і є невдахами у житті, – цей міф дуже вигідний нашій системі освіти.
Наталія Шпілька, вальдорфський вчитель у «Борисфені»
Із трьох складових, що ви назвали, класична школа, схоже, сяк-так працює лише з мисленням.
— Сьогоднішня українська школа, на жаль, навіть не про мислення – про відтворення. У розвитку почуттів – порожнеча практично. Щодо волі, то, якщо говорити про молодшого школяра, умови навколо нього повинні бути такими, щоб його воля не була обмежена, наприклад, коли дитина сидить нерухомо чотири уроки. У молодшого школяра є величезна потреба в активному русі. Більше того – тільки достатньо порухавшись, дитина може приступити до якоїсь мисленнєвої діяльності. Тому цей рух їй треба дати. І якщо це перерва, дитину не можна смикати («сядь», «сиди спокійно», «не бігай» і т.д.) – вона повинна мати достатньо простору і можливостей, щоб рухатись вільно.

Звучить зрозуміло, але після візиту до звичайної середньої школи – утопічно. Чи існують школи, в яких такі умови для дітей вже створені? У кого переймати досвід?
— Я завжди з внутрішнім подивом дивлюся на нашу сучасну класичну освіту – на її реалізацію (тому що те, що написано – чудово написано, та реалізація – протилежна). І у мене виникає питання: чому не взяти здоровий погляд на дитину, який є у вальдорфській школі, майже століття практикується і дає чудові результати? Є дослідження, які це підтверджують, але вони не виходять широко у світ, їх ніхто не виносить. Питання, чи це вальдорфські спільноти мають виносити такі дослідження, чи світ має поглянути на них і зацікавитись: а як можна зробити так, щоб дитина і процес мала, і результат – і щоб одне не страждало від того, що ми робимо акцент на щось інше.

Інколи я дивлюся на освіту в Україні й думаю: міф про вальдорфську школу, згідно з яким вона нібито не дає результатів, нібито діти не вступають потім нікуди і є невдахами у житті, – цей міф дуже вигідний нашій системі освіти. Можливо, несвідомо, але вигідний. Насправді результати чудові (якщо говорити суто про це), але ще й сам процес у них якісно інакший. І їхнє здоров'я зовсім інакше – і фізичне, і душевне, й моральне.
Ви можете використовувати цей текстовий матеріал повністю або частково виключно за умови встановлення гіперпосилання на сайт www.waldorfkyiv.org.