Викладання історії у 5 класі вальдорфської школи

Літо – пора відпочинку від насиченого й цікавого року, але літо у вальдорфського вчителя – особлива пора. Саме час зануритися в епохи, які чекають на дітей наступного навчального року, перейнятися духом цих епох, пережити їх, глибоко пізнати, по-новому відкрити, щоб на уроках створити наповнену образами атмосферу від культури.

У 5-му класі діти переживають так звану «середину дитинства», у якій, з одного боку, ще мають образну довіру до довкілля, а з другого – вони вже перейшли Рубікон, з'явилося нове відчуття сказати «Я», що зумовлює певну категоричність у судженнях і намагання оприсутнити й виокремити себе у світі зовнішньому.

Саме тому увесь п'ятий рік навчання у вальдорфській школі пронизаний вивченням історії стародавніх культур, адже саме у віці 10-11 років дитина починає критично дивитися як на вчителя, так і на світ, що довкола. Саме в цьому періоді є очікування, що учні доросли до сприйняття подій в хронологічній послідовності. Це пов'язане передусім з новим переживанням «Я», бо тільки «Я» людини здатне простежити, розгорнути події в часі (тварини цього не можуть, вони мають гарну пам'ять, але не переживають час). Хоча у 5 класі – це ще не зовсім хронологічний підхід. Це швидше осмислене спостереження розвитку цивілізаційних культур, яке подається через призму подій, що мали місце в цей час в Україні (індоіранські джерела трипільської культури; скіфи, сармати).

Вихідним моментом для дитини цього віку є індійська культура. Індійська міфологія дає уявлення про розчиненість людини у світі, про життя людини в повній гармонії зі світом зовнішнім. Між життям і смертю не існує повної межі. Колись людство переживало себе в єдності зі світом, як переживає себе дитина у період від народження до Рубікону. Саме тому індійська культура є тією точкою відліку, від якої починається процес розділення мене від світу.
Перська культура постає як уже сам процес розподілу, віддалення, як своєрідний вихід з раю. Людина змушена вже приймати чіткі рішення, адже тут немає компромісу, а є постійна боротьба Світла й Темряви. І це пов'язане зі справжнім інтересом до землі, виробленням благоговіння до неї. Люди осідають на землі, переходять до землеробства й скотарства.

Щоб бути землеробом, необхідна родина, кожен член якої має допомагати. Для людей постає необхідність мати авторитет (фараон в єгипетській культурі). З'являється центр, звідки поширюються накази (храм). Люди працюють не лише із землею, а й вчаться оброблювати каміння. Люди стають настільки здібними, що могли зобразити людей в камені. З'являються перші скульптури. Великий потік інформації, а також наукові досягнення в астрономії та геодезії зумовили виникнення писемності, адже люди, щоб це все не забути, змушені були фіксувати знання в камені й на папірусі. Писемність виникає там, де люди починають забувати.

Епоха Стародавньої Греції показує, що людина раптом починає пізнавати саму себе як досконалість. Культ тіла, що панував у той час, досить співзвучний віку дітей 5-го класу, які є на фізичному рівні дуже пропорційні й мають досконалу будову тіла. Протягом року школярі вправляються в олімпійському п'ятиборстві, готуючись до олімпіади. Учнів найбільше вражають теми: спартанське виховання, олімпійські ігри, греко-перські війни, будівництво архітектурних перлин, грецький театр як школа (наприкінці епохи готуються спектаклі за сюжетами міфів Давньої Греції), життєвий шлях та походи Олександра Македонського.

На відміну від єгипетської культури, де людина почувалася дуже малою і незначною у порівнянні з фараоном, який лише сам міг спілкуватися з богом, що передавав йому закони, грецька культура показує, наскільки боги є відкритими у спілкуванні з людьми. Саме тут зароджується демократія.

Викладання історії не варто зводити до оцінювання добре це чи погано, а швидше розглядати через призму – справедливо чи несправедливо. А також намагатися подавати образи персоналій не в чорно-білій дуальності, що виразно простежується в казках і міфах, а так, щоб особистість постала перед дітьми в усій своїй багатогранності. Адже в учнів має виникнути розуміння відмінностей між міфічними переказами й історичними джерелами, підкріпленими археологічними знахідками.

Увесь рік вивчення давніх культур варто супроводжувати малюванням карт давніх цивілізацій, ліпленням рельєфів, постановкою індійських та грецьких танців, спектаклів, а також рецитацією уривків давніх текстів. Усе це образне викладання історії зумовлює повне занурення в культуру давніх народів, створення відповідної атмосфери, а також формує толерантне ставлення до розмаїтості культурного простору.